Якщо вам доведеться побувати в Садках, то увагу відразу приверне парк: величаві каштани, пишні липи, кучеряві берізки, стрункі ялини.
За його густою зеленню ховається школа. Загадково блимає очима - вікнами тим, хто проходить повз неї. Саме так, загадково. Адже має свою давню просту історію, яка тісно пов’язана з життям жителів села, а також долею людей, що працювали і працюють тут .
Ще в ті часи, коли Садки були темним і убогим селом, його населення прагнуло дати освіту своїм дітям. Перші згадки про школу сягають 1908 р. Містилась вона в старій облупленій хаті. Навчалось до 15 дітей. Вчителя Ільчука С.Л. годували батьки дітей, як і громадського пастуха.
У 1921 році відкрились двері початкової трудової школи в колишньому панському будинку. За парти сіло до сотні хлопчиків і дівчаток.
Саме у цьому році вчителем Садківської школи стає Зуб-Іщенко П.О. Пам’ять про нього живе і досі в серцях старшого покоління садківчан. Адже цей педагог навчав не тільки дітей, але й батьків, здійснюючи програму ліквідації неписьменності. Петро Олександрович створив солідну картинну галерею, в якій рідне село зайняло чи не найголовніше місце. У 1981 році Зуб-Іщенко привіз у дар школі свої полотна. З них постає історія села Садки.
Панські покої були непридатні для школи. У 1926 році сільська громада власними силами збудувала нову школу, яку фашистські загарбники спалили у грудні 1943 року.
Після війни у селі діяла лише початкова школа, яка знаходилась у тісних кімнатах пристосованого будинку.
У 1962 році побудовано і відкрито нову восьмирічну школу, в якій навчалося 138 дітей. Її директором став Карловський Олег Феодосійович, але невдовзі він покидає цю посаду в зв’язку з переходом на іншу роботу.
На долю нового директора Ковальової Марії Федорівни, учительського колективу в складі : Щербатюк Є.О., Яковишиної М.В., Волкової Е.Д., Січенко В.Б., Рудого О.В., Перепилиці К.Т.. Гули О.Є., Вознюка Л.П., Ленчука І.М., Костюк Н.П.. Пузиренко Г.П., також і на учнів випала нелегка справа : впорядкування шкільної території .
Під час уроків праці та у вільний час укладали дорогу до школи, будували спортивний майданчик, насаджували фруктовий сад, розкішний парк, окрасу школи – ялинкову алею.
Попрацював шкільний колектив і для рідного села: було посаджено лісопосадку з беріз та ялин вздовж дороги до села Великі Гадомці, обсаджено тополями дорогу в напрямку села Сингаївка, впорядковано місце біля братських могил та посаджено міні-парк над ставком, який є місцем відпочинку для жителів села нині.
Хоч багато трудилися, але знаходився час і для дозвілля. Відзначали державні свята, проводили цікаві вечори-вогники, наповнені поезією, піснями, танцями.
У 1968 році директором школи стає Поліщук В.О.. Колишні учні згадують про нього як про чудову людину, прекрасного викладача.
Учительський колектив також поповнився новими педагогами, а саме: Коваль О.А., Вишинською Т.Д., Новожиловою Т.Г., Кривенькою М.Г., Стучек Г.О., Шитіковою Л.М., Василюк В.О.
Як і раніше, учні школи не тільки старанно навчались, але і багато трудились, доглядаючи молодий сад, парк та на полях рідного колгоспу. Натомість адміністрація КСП виділяла кошти на екскурсії для школярів по місцях бойової слави, а також до столиці України.
Майже через 30 років змінила В.О. Поліщука на посаді директора Кривенька М.Г. Її зусилля, як і всього педколективу спрямовані на підвищення якості знань учнів, освітнього рівня вчителів. Викладацький склад, який поповнився молодими педагогами Яновським В.О., Нагребельною С.В., Яковіцькою В.К., Тимошик З.П., надовго затримується після уроків, займаючись самоосвітою, розширюючи знання, вміння і навички учнів у різноманітних гуртках, готуючи концерти з нагоди пам’ятних дат для жителів села.
Минає час, змінюючи одне покоління, яке працює на освітянській ниві, іншим. У 1989 році директором школи був призначений Чеп’юк В.В., учительський колектив поповнився новими педагогами: Ващенко З.М., Сергійчук Т.П., Тринчук І.В., Солом’яна Т.В., Ткачук А.С., Панчук І.М.
У роботі школи педагоги використовують здобутки попередніх років, мудро вплітаючи в них нове.
Починають вивчатись звичаї і традиції українського народу, проводиться краєзнавча робота, готуються тематичні виставки-конкурси до пам’ятних дат.
Ведеться плідна співпраця з керівництвом місцевого колгоспу в особі С.В. Заремби. Учні стають активними помічниками при зборі врожаю зернових, фруктів та овочів на колгоспних ланах.
За посильну допомогу школярі отримують грошові премії, цінні подарунки, а школа – додаткові кошти для ремонту приміщень, різноманітні продукти для повноцінного харчування учнів.
Так склалося, що кожне наступне покоління пише у літопис школи свої сторінки. Значно збільшилось добрих справ у житті учнів, коли директором школи у 2002 році стала колишня випускниця – Тринчук Ірина Василівна, яка щиро вболіває за долю школи – освітньо-культурного центру села.
Особливо багато робиться для того, щоб надати приміщенню школи нового, сучасного вигляду, зробити його теплим і затишним. Проведено реконструкцію котельні та системи опалення. Замінено вікна і двері на енергозберігаючі. У школі обладнано комп’ютерний клас, затишнішими стали кабінети. Шкільна їдальня отримала електроприлади для якісного приготування різноманітних страв. Територія школи є окрасою села, адже трудовий та учнівський колективи дбають про утримання її у зразковому стані.
Розбудова незалежної української держави вимагає зміни стандартів освіти, на такі, що відповідають світовому рівню. Зусилля вчителів спрямовуються на впровадження нових освітніх технологій у процес навчання та виховання школярів. Державне замовлення у школі виконують 12 педагогів. Серед них: один –вчитель-методист, 4 вчителі - спеціалісти вищої категорії, 3 вчителі - спеціалісти першої категорії, 2 - спеціаліст другої категорії, 2 - педагоги, що мають категорію «спеціаліст». Вони дбають про те, щоб освіта учнів була якісною, а дозвілля – цікавим. Проводяться традиційні, але щоразу неповторні свята: «Квітковий карнавал», виставка «Барви осені», «Осінній ярмарок», свято Миколая, свято Нового року, Масляна, день Матері, день Перемоги, зустрічі випускників.
Гортаючи сторінки літопису рідної школи, переконуємось, що школа була і залишається надійною берегинею традицій і осередком знань.
Нехай і надалі веселим гамором повняться затишні коридори шкільного приміщення, кипить цікаве життя, світлом знань, зернами доброти, вічними цінностями наповнюються дитячі душі.
Коментарi